Смотреть больше слов в «Орфографічному словнику української мови»
НЕ́СЛУХ розм. (неслухняна людина), НЕСЛУХНЯ́НЕЦЬ рідше; ОСЛУШЕ́НЕЦЬ заст., книжн., ОСЛУ́ШНИК заст., книжн. (той, хто виявляє непослух або непокору). — ... смотреть
НЕСЛУХНЯ́НЕЦЬ, нця, ч.Те саме, що не́слух.Того вечора Ольга Петрівна довго ждала своїх неслухнянців (М. Олійник).
-нця, ч. Той, хто не слухає кого-небудь, не підкоряється комусь.
імен. чол. роду, жив.
-нця, ч. Той, хто не слухає кого-небудь, не підкоряється комусь.
див. непокірний
неслухнянець, -нця