Смотреть больше слов в «Орфографічному словнику української мови»
імен. чол. роду, жив.розм.бедуин
[bedujin]ч.Beduin
БЕДУЇ́Н див. бедуї́ни.
бедуїн; ч. (араб.,бадауїн, множ, від бадауї - житель пустелі) араб-кочівник на Аравійському півострові та в деяких районах Північної Африки.
(араб. бадауїн, множ. від бадауї – житель пустелі) араб-кочівник на Аравійському півострові та в деяких районах Північної Африки.
Бедуї́н, -на; -ї́ни, -нів
Bedouin
Beduin
Beduin
Beduin
бедуїн, -а